Синдром втрачених можливостей: як не стати загнаним конем

Синдром втрачених можливостей: як не стати загнаним конемЖиття швидке. Надшвидкісні потяги і літаки, новинки техніки, новинки моди. Новинна стрічка, оновлювана кожну хвилину. Куди б ти не пішов і що б не зробив, всі кажуть: «швидше». Відправляєш резюме на нову вакансію – «Швидше, нам потрібно на вчора», стоїш в черзі з трьох осіб – один обов’язково скаже: «Швидше, я поспішаю», їдеш в транспорті – або ти сигналиш, або тобі сигналять «швидше». Курси раннього розвитку для дітей з 1-го року, курси швидкочитання для шестирічок, для 13-річних курси профорієнтації. Весь світ кудись летить. І з самого народження ти включаєшся в цю гонку. Ти ще не встигаєш зрозуміти, куди бігти і навіщо, як з усіх боків тебе вже підштовхують: «швидше». Біжимо ми усі, в загальному, в одну сторону – на кладовище. Але багатьом хочеться зробити цей шлях яскравішим, чіткішим і, звичайно ж, швидшим.

Синдром втрачених можливостей – нова хвороба нового століття. У поспіху гонки нема коли сортувати. Ніколи думати, ніколи вибирати. Здається, що, якщо зупинишся хоч на хвилину, життя піде далеко вперед, і ти не встигнеш. Куди? Знову ж – ми не думаємо над цим: «всі біжать, і я біжу».

У чому проявляється синдром втрачених можливостей?

Перш за все, в залежності людей від різних гаджетів. Навіть не від самих гаджетів, а від потреби бути онлайн. Скажи чесно, скільки разів в день ти перевіряєш свою сторінку на «Фейсбуці», «Вконтакте», електронну пошту, всякі месенджери? Чи можеш дозволити собі відключити звук телефону, наприклад, з 8 вечора до 8 ранку, щоб відпочити? Є якісь професії, де необхідність бути онлайн обумовлена ​​специфікою, наприклад лікар-реаніматолог, або хірург, або поліцейський, або пожежник. Але якщо ти перукар, бухгалтер або майстер по ремонту холодильників, то ніхто не помре, якщо підстриже або полагодить холодильник на день пізніше. Від шаленої швидкості гонки людині починає здаватися, що якщо вона пропаде з ефіру хоч на годину, то за цей час упустить якусь важливу інформацію або можливості – клієнт ніколи більше не передзвонить, річний звіт не здасться і взагалі всі друзі на «Фейсбуці» подумають: “Вона померла”. Сама специфіка соцмереж теж дуже стимулює розвиток синдрому.

Зверни увагу, що люди розміщують на своїх сторінках в основному компліментарну інформацію – фотографії подорожей, розповіді про прихильників, готових зробити все і навіть більше заради автора сторінки, інформацію про успіхи і досягнення, ну або на худий кінець просто роблять репост якихось новин, статей або книг. У підсумку про середньостатистичного користувача, точніше, користувачку соцмережі можна скласти таке уявлення: дівчина чи жінка, що проковтує за добу тонну книг, статей, пісень і фільмів (раз вона все це розміщує у себе на сторінці, значить, як мінімум прочитала-подивилася-послухала), що постійно знаходиться в подорожі та пригодах, що має постійного партнера, з яким «ах, які відносини» і ще кілька таємних і явних прихильників, які печиво на інший кінець міста їй возять, квіти-букети надсилають, ще й холодильник лагодять, і все «безоплатно, тобто даром», «аби тільки Мальвіна любила мене одного». При цьому дівчина ще й примудряється працювати на роботі, на якій, зрозуміло, все теж по вищому розряду – і відпустку на подорожі по 5 разів на рік їй дають, ще й зарплату в доларах платять. Що можна відчувати поруч з такою жінкою? Я, поки описувала її портрет, вже відчула себе невдахою. Невдахою бути не хочеться, а значить, хочеться наздогнати і перегнати поки більш щасливу суперницю. І замість відпочинку ми починаємо розміщувати на своїй сторінці що-небудь, що доводить: ми теж дуже навіть «на рівні».

У роботі синдром втрачених можливостей проявляється в панічному страху піти у відпустку або на лікарняний. Людині здається, що під час її відсутності її або обженуть більш успішні конкуренти, або усі швидко зрозуміють, що вона зовсім не потрібна, можна легко обійтися без такого фахівця. Ось і виникають ситуації, коли за 3 роки роботи людина жодного разу не ходила у відпустку або ж постійно приходить на роботу хворою, заражаючи всіх співробітників.

Синдром втрачених можливостей і особисті відносини

Буває синдром втрачених можливостей і в особистих відносинах. Це добре видно за анкетами на сайтах знайомств по датах їх розміщення. Є люди, які висять на них роками, знаходять партнера на короткий термін, а потім починають думати: а чи кращий це партнер, можливо, у Всесвітній павутині можна знайти когось молодшого, багатшого і красивішого?

І люди старіють на сайтах знайомств, старіють на самоті, але ілюзію «можна знайти краще» зберігають. В анкеті якогось 54-річного пошарпаного донжуана можна прочитати зазначену років 15 тому мету «хочу зустріти дівчину, з якою проведу разом все життя». А життя залишається все менше, та й замість дівчини вже настав час бабусю шукати.

Що ж робити?

По-перше, визнати, що життя не вічне, а значить, список можливостей теж. Як неможливо з’їсти за раз 25 кг дуже смачної, свіжої і корисної їжі, так не можна і осягнути всі можливості.

По-друге, якщо ставити собі питання «а що буде, якщо я не встигну?», коли починаєш замислюватися над своєю дією, то може виявитися, що її значення зовсім не таке велике, а наслідки не такі фатальні. Так, не відповіла ти відразу на дзвінок клієнта, але завжди можна передзвонити йому трохи пізніше, він не знайде за годину або навіть за день іншого майстра. Так, ти пішла у відпустку на 2 тижні, але повернешся в той же будинок, за той же стіл, на те ж крісло. Звичайно, може статися, що за час твоєї відсутності офіс поглине цунамі, але тоді тим більше добре, що ти будеш не в ньому.

По-третє, влаштовувати собі розвантажувальні від гаджетів. Або хоча б години. Як ти чистиш організм постами і дієтами, так почисть мозок, не заходячи в соцмережу як мінімум годину.

По-четверте, сказати собі: «Я не всеїдна, я вибіркова, мені не підходять всі роботи, мені нецікаві всі новини і книги і мені не потрібні всі чоловіки на землі». Той, хто «всеїдний» – у нього булімія, це серйозний розлад, що вимагає лікування. Зроби вибірковість своєю родзинкою. У море однакових бездумних бігунів дуже важко розрізнити обличчя і особистості. Зупинись і дозволь світу розглянути і запам’ятати твоє обличчя.

Поділитися в...

Вас може зацікавити...