Конфлікти між дітьми

Конфлікти між дітьмиДіти дуже емоційні. Якщо доросла людина у відповідь на образу може промовчати, не показати своєї реакції, то у дітей незгоди легко переростають у конфлікти. Як навчити дитину «сваритися правильно» і які мотиви конфліктів між дітьми переважають на тому чи іншому етапі дорослішання малюка – читаємо далі.

До 3-х років – формування «Я»

Кожен малюк молодшого дошкільного віку – жахливий егоїст! Дитина усвідомлює своє «Я» – свої потреби, бажання і прагнення. Але якщо задоволення бажання неможливе, то це викликає бурю емоцій: забрана іншим карапузом машинка викликає миттєвий нестримний рев, а забравший ризикує отримати здачі!

Звичайно, вимагати від крихти інтелігентного «Вибачте, не були б Ви так ласкаві повернути мою машинку?» Марно. Але вчити дитину не дратуватися через дрібниці варто – діти цього віку дуже чуйно відчувають відношення дорослих до ситуації, і підлаштовуються під їх реакцію.

Так, якщо мама почне вичитувати кривдника або гнівно обурюватися тим, що трапилося, то дитина теж не відразу забуде «образу». А якщо з посмішкою сказати: «Ну що ж ти ридаєш, Сашку просто сподобалася твоя красива машинка, він пограє і поверне!», То і малюк напевно переоцінить своє ставлення до дитячого конфлікту!

Від 3 до 6 років – вчимося контролювати емоції

Діти старше 3-х років – цілком активні члени соціуму! У цьому віці малюків віддають у дитсадки, а «домашні» діти стають завсідниками ігрових майданчиків. Відповідно, дитина вчиться спілкуватися (в тому числі і конфліктувати!) з однолітками. І це дуже необхідно!

Найчастіша помилка дорослих (батьків і вихователів) – спроба гасити конфлікти між дітьми цього віку так само, як між малюками – методом «Ой, дивися, пташка полетіла!». Але це неправильно!

У цей період у дітей закладається почуття справедливості, поняття «добре» і «погано», «правильно» і «неправильно».

Тому дуже важливо не упускати випадку пояснювати дитині на прикладі реальної ситуації – хто правий, хто винен (навіть якщо винуватцем дитячого конфлікту є він сам): «Ти взяв без дозволу Машину ляльку, тому вона зруйнувала твій пісочний замок. Валити чужі замки, звичайно, недобре, але якщо ти хочеш пограти чиєюсь іграшкою, запитай дозволу господаря!».

Потрібно також підказати найбільш дієві шляхи виходу з конфлікту: вибачитися, довести свою правоту співрозмовнику або придумати компромісне рішення.

Дошкільник цілком здатний запам’ятати таке пояснення, вивести з нього загальний принцип «Не ображай інших – тоді не образять тебе» і спроектувати його на іншу аналогічну ситуацію!

Він повинен хоча б разок побачити, чи працюють батьківські повчання і яка реакція послідує за його діями! Таким чином, дитина починає розуміти, як вирішити конфлікт самостійно.

6-12 років – вивчення «законів зграї»

У 6 років дитина йде в школу. І потрапляє в абсолютно новий колектив, в якому швидко встановлюються особливі закони і порядки, яким потрібно відповідати!

Був проведений такий експеримент. У літньому таборі групу одночасно приїхавших 10-річних хлопчиків розділили на 2 загони. У кожного загону була своя символіка, «кричалки», пісеньки і т.п., але проведення часу і «ідеологія» в цілому практично не відрізнялися. Вже через кілька днів конфлікти між дітьми з різних загонів почастішали: приводи були різними, а фактична причина – бажання показати вищість «своїх» і принизити «чужих».

Те ж саме відбувається і в школі – діти молодшого шкільного віку дуже часто «дружать групами»: клас «А» проти класу «Б», дівчатка проти хлопчиків, та й усередині одного класу можуть виникнути окремі компанії.

Це є найчастішою причиною конфліктів між дітьми.

У 99% випадків діти здатні розібратися в них абсолютно самостійно! Дорослим не можна займати позицію «мирового судді»: ябед в дитячих колективах не люблять, і недарма – зі шкільного ябеди може вирости людина, нездатна до самостійного прийняття рішень.

Тому роль батьків тут – мудрий порадник. На відміну від підлітків, у першокласників зазвичай ще не втрачено авторитет батьків і вчителів, і вони охоче діляться своїми проблемами.

А дитячі конфлікти ускладнюються – це вже не одномоментні хвилювання через відібрану ляльку, а питання встановлення власного позитивного іміджу та авторитету в очах однолітків, проблеми пошуку друзів, а, можливо, і перші зради!

Поміркуємо разом з дитиною (в довірчій обстановці, подалі від кривдників!): що призвело до конфлікту, чи можна зрозуміти мотиви поведінки кожної зі сторін, і, нарешті, як можна вирішити цю ситуацію.

Дайте зрозуміти дитині, що батьківські поради – не «інструкція директивного характеру», а дружня рекомендація, з якою він має право зробити власні висновки!

Мабуть, єдиний випадок, коли вирішення конфлікту між дітьми не можна пускати на самоплив – ситуація «цькування» одної дитини всім колективом. На жаль, такою «білою вороною» може виявитися будь-яка дитина за зовсім необ’єктивних причин. Найбільш правильний вихід – «відхід від конфлікту» (наприклад, перевести дитину в іншу школу).

12-15 років – потреба «бути як всі»

Складність для батьків і педагогів створює те, що підліток уже не так довірливо розповідає про конфлікти між однолітками, як дитина молодшого віку. Він чудово розуміє необхідність самостійного вирішення проблем з ровесниками, а вже «суддівство» дорослих і зовсім сприймає як незмивний сором!

Але насправді, в цьому віці він ще дитина! І суть конфліктів між дітьми в старших класах зводиться до горезвісного «стати своїм в компанії». А вимоги до охочих поповнити «клуб популярних хлопців» часто досить високі – від володіння дорогими речами до проби куріння в підворітті!

Батьки, дізнавшись про подібні проблеми свого чада, часто починають радити (або навіть ультимативно вимагати) «не зв’язуватися з поганими хлопцями».

Підліток вислуховує все це в піввуха і робить логічний висновок, що «предки нічого не розуміють». А він правий!

Для формування адекватної самооцінки та «психології переможця» на даному життєвому етапі йому потрібно потрапити в компанію, якою б «поганою» вона не була! І добитися цього він дійсно повинен самостійно!

Дорослі можуть тільки підказати можливі альтернативні варіанти завоювання авторитету – наприклад, не куріння, а успіхи в шкільній футбольній команді, не наворочений ноутбук, а розумна собака …

Добре, якщо батько порадить сину (а мати – дочці) універсальні шляхи вирішення «хлоп’ячих» (і, відповідно, «дівчачих») проблем: як сподобатися представникові протилежної статі, як не піддатися на «слабо» і т.д.

Конфлікти між дітьми часто здаються дорослим просто нісенітницею. Але, повірте, для дітей спірним може бути багато чого з того, що для дорослого здається само собою зрозумілим!

Тому, якщо дитина просить поради в конфліктній ситуації, не відмахуйся від нього, а з’ясуйте, що його схвилювало і як він сам оцінює ситуацію!

Якщо малюк зробить з такої бесіди правильні висновки, то наступний конфлікт він зуміє вирішити.

За матеріалами сайту: sympaty.net

Поділитися в...

Вас може зацікавити...