Дитина після розлучення батьків

Дитина після розлучення батьківУкраїна займає одну з лідируючих позицій у списку країн з високою кількістю розлучень. Це – реальність нашого життя, нехай і не найприємніша і легка її сторона. Якщо в сім’ї є діти, ситуація ще складніша. Що відчуває дитина після розлучення батьків, і як захистити її психіку в цей непростий період?

Ставлення суспільства до неповних сімей

Раніше розлучення вважалось однозначно негативним кроком, таке подружжя засуджували, вважалося, що треба зберігати сім’ю за всяку ціну. У цей час відношення до цієї проблеми повільно, поступово, але змінюється. Іноді розлучення – це обдумане і узгоджене рішення сторін, яке може змінити життя колишнього подружжя на краще, відкрити нові перспективи. Але, якщо у подружжя є спільні діти, відповідальність за прийняття такого рішення зростає.

Хоча ставлення до розлучення в нашому суспільстві поступово пом’якшується, завжди знайдуться ті, хто висловить своє засудження і несхвалення. Дитина після розлучення батьків зауважує осуд, що стосується його сім’ї, і часто починає мучитися почуттям провини. Педагоги, вихователі та вчителі дитини помічають зміни в його поведінці. Вони часто ставлять в провину батькам проблеми дитини, не враховуючи, що і батьки – жертви в даній ситуації. І цей комплекс провини – і в батьків, і у дитини, не дозволяє вирватися із замкнутого кола, відчути довіру один до одного і почати жити нормальним життям.

Психологи застерігають батьків від самообвинувачення. Думки «Я погана мати (батько)», «Я не змогла (не зміг) зберегти сім’ю», «Треба було забути про себе і жити разом заради дитини» не несуть у собі конструктивного змісту, а тільки заважають відновити довірчі відносини з дитиною. Складно бути щирим з людиною, перед яким відчуваєш провину, а діти дуже тонко відчувають будь-який фальш. Замість самообвинувачування батьки повинні створити для своєї дитини нормальні умови, повернути їй відчуття безпеки у житті.

Як поводитися з дитиною після розлучення?

Навіть якщо дитина ще мала, їй потрібно пояснити, що сталося між мамою і татом – зрозуміло, у формі, доступній і відповідній для її віку. Краще, щоб при розмові були присутні обидва батьки. Підготуйтеся до розмови, поспілкуйтеся з батьками, у яких вже є подібний досвід. Складіть план розмови, підберіть ключові фрази і запишіть їх. Обов’язково підготйтеся емоційно, максимально заспокойтеся, відрепетируйте розмову. Якщо це необхідно, зверніться до психолога. Абсолютно неприпустимі взаємні звинувачення і вихлюпувати на дитину негативні емоції. Розмова з дитиною – це не виправдання і не прохання про допомогу. Мета його – набуття дитиною після розлучення батьків втраченого почуття розуміння, хоча б часткове відновлення стабільності та усвідомлення, що вона може розраховувати на допомогу і підтримку батьків у будь-якому випадку.

Не намагайтеся скаржитися дитині. Іноді розлучені батьки намагаються поділитися з дитиною своїми переживаннями, які вона ще не може зрозуміти і правильно оцінити в силу свого віку. Особливо це актуально для жінок, так як, втрачаючи емоційну підтримку чоловіка, вона відчуває бажання «поплакатися» самій близькій людині. Згадайте, що маленька дитина ще не готовий до дорослих тягот і кривд. Вашим співрозмовником може стати мама, подруга, професійний психотерапевт – але ніяк не дитина.

Не звинувачуйте колишнього чоловіка. Це банально, але в запалі образи багато хто забуває найочевидніші істини. Навіть якщо ви не змогли пробачити колишнього чоловіка, він залишається батьком вашої дитини. Образи на його адресу заподіюють дитині біль, руйнують і без того не надто стабільну картину світу. Важливо, щоб дитина розуміла, що може безперешкодно спілкуватися з обома батьками (звичайно, крім тих випадків, коли таке спілкування може об’єктивно нанести дитині шкоду). Дитина повинна знати, що батьки продовжують любити і захищати його, навіть якщо і не живуть тепер разом.

Реакції дитини на розлучення

Після розлучення батьків дитина може бути замкнутою, неконтактною, або агресивною. Зміна поведінки дитини обумовлена бажанням захистити себе, знайти стабільність у світі, що змінився. Крім того, багато дітей, свідомо чи несвідомо, намагаються запобігти розлучення батьків, вибираючи одну з моделей поведінки:

  1. Дитина-хвора. Хвороба дитини – досить дієвий спосіб змусити батьків бути разом, бути поруч з ним. Як правило, це не симуляція. Такі симптоми, як нервовий тік, нетримання сечі, втрата ваги і апетиту, непритомність і т.д. можуть свідчити про сильні ступені депресії. Якщо аналізи не показують причин прояви подібних симптомів, обов’язково слід звернутися до грамотного дитячого психотерапевта.
  2. Дитина – сіра миша. Навіть самий активна і контактна дитина може в ситуації стресу після розлучення батьків стати тиха, непомітна, замкнута. Вона уникає звернення до батьків, виконує будь-яку вказівку. Така поведінка обумовлена почуттям провини, якщо дитина вирішила, що батьки розлучаються через нього. Так як дитина тиха і слухняна, часто батьки не вживають ніяких заходів, подібна поведінка зручна для них. Однак, це може мати дуже неприємні наслідки для дитячої психіки. У таких випадках обов’язково ще раз проговорити з дитиною про ситуацію, пояснити, що вона не винна, запевнити, що обоє батьків люблять його і завжди будуть поруч. Якщо розмови не допомагають, можливо, допоможе похід до професійного дитячого психолога.
  3. Дитина – герой. Деякі діти після розлучення батьків стають гіпервідповідальні, беруть на себе частину роботи по дому, не показують свої емоції і не діляться переживаннями, вони шкодують і бережуть батька, з яким залишилися. Почуття відповідальності – це, звичайно, не погано, важливо, щоб дитина не подорослішала раніше часу, не позбулась дитинства. Дайте дитині зрозуміти, що ви в силах підтримати її і прийти на допомогу, що вас як і раніше цікавить все, що з нею відбувається, її проблеми і переживання.

Спілкування дитини з іншим батьком

Після розлучення батьків дитина – за угодою колишнього подружжя або за рішенням суду – залишається з одним з батьків, в переважній більшості випадків – з матір’ю. Як, коли і скільки вона буде спілкуватися з кожним з батьків – вирішується в кожному випадку індивідуально. Так, бувають ситуації, коли таке спілкування може об’єктивно завдати шкоди психіці або навіть здоров’ю дитини. Але, давайте будемо справедливі, таких випадків дуже небагато. Як правило, небажання (усвідомлене чи несвідоме), щоб дитина спілкувався з кожним з батьків, обумовлено почуттям образи, провини або бажанням помститися. Тут варто згадати, що безперешкодне спілкування дитини з обома батьками сприятиме нормальному розвитку його психіки. Дитина, яка може спілкуватися і з мамою, і з татом, відчуває себе більш повноцінною, в подальшому це допоможе їй самій побудувати сім’ю.

Якщо ж можливість спілкування з кожним з батьків об’єктивно відсутня, не варто впадати у відчай. Психологи запевняють, що і батько, і мати в змозі поодинці виростити з дитини щасливу людину. Фахівці рекомендують, щоб місце відсутнього батька в сфері виховання дитини зайняв хтось інший. Мова не йде про наступний шлюб, тим більше що з новим чоловіком матері або дружиною батька у дітей відносини складаються далеко не відразу. Допомогти у вихованні дитини можуть близькі родичі, яких вона добре знає, яким довіряє. Якщо дитина залишилася з матір’ю, місце вихователя-чоловіка може зайняти дідусь чи дядько, якщо з батьком, роль матері виконує бабуся чи тітка.

Розлучення – не кінець, а початок

Важко заперечувати, що розлучення – це важко, особливо, якщо є спільна дитина. Але, якщо це не миттєвий порив, а обдумане рішення – значить, так було необхідно. Значить, через це треба пройти і жити далі. Помилкою багатьох батьків, особливо мам, є позиція: «Буду жити заради дитини, я повинна забути про себе і все робити для неї». Таке налаштування веде до розвитку у дитини почуття провини і навряд чи дозволить побудувати щасливу, повноцінну сім’ю. Життя триває і після розлучення, і у кожного є шанс прожити його щасливо і повнокровно. Та й дитина після розлучення батьків у ряді випадків може почати жити більш спокійно, щасливо і стабільно, ніж до нього.

Не хотілося б, щоб ці слова були зрозумілі як пропаганда розлучень. Звичайно, в ідеалі дві людини знаходять один одного, в любові та злагоді ростять спільних дітей і вмирають в глибокій старості, в один день, тримаючись за руки, в оточенні численних онуків. Так буває. Буває й по-іншому. Адже більшість подружжя не приймають рішення про розлучення спонтанно. Цьому передують етапи сварок і примирень, почуття відчуження і безвиході, спроби відновити взаєморозуміння і зберегти сім’ю, походи до психолога і з’ясування стосунків. Іноді зусилля приносять плоди, іноді – ні. Часом розлучення – це єдина можливість для колишнього подружжя забути взаємні претензії і образи, налагодити дружні відносини, зрештою, знайти особисте щастя.

Після розлучення батьків дитина, безперечно, відчуває стрес. Але не менший стрес – це життя в «повній» сім’ї, в якій панують взаємні докори і нерозуміння. Головне – щоб у вас вистачило сил забути про особисті образи і переконати малюка, що все буде добре, що батьки люблять його і завжди будуть поруч.

Поділитися в...

Вас може зацікавити...